Серце стукотить, як навіжене… мало йому місця, мало сонця! Мало ласки, поглядів, побачень – скуте ланцюгом в шарпній обложці… Кличе криком, кров’ю сходить з болю… знає, що ти є й тебе немає! Втихне біль – не вічний, не сильніший. Він лише нагадує – кохаю… З болем ми союзниками стали… він тепер мій старший брат суворий… а крила тріпотять – не перестали! а очі не мутніють – лиш прозорі! Болю мій, мій братику, мій сторож! Ти мене тримай від мрій подалі… Тільки не віддам тобі кохання. Ми так довго спів його чекали…