Люди так спішать.Вони спішать назвати когось коханим,когось другом.Вони починають надіятись на людину з першого дня знайомства.Вони самі малюють собі ідеаліні образи,ідеальне життя.А що в кінці?Всі ці намальовані надії,розлетятьса першим же вітром.І коли ти помиляєшся в людині чи ще якось засмучуєшся,теба наповнює пустота,яку мало чим можна наповнити,мало способів відволікти себе від цього.Просто інколи треба зачекати.Зупинитись і зачекати.Можливо,ти всетаки дочекаєшся того, хто заповнить твою пустоту…